Дослідження

« Т. Шевченко – минуле, теперішнє, майбутнє»

Риси українського менталітету у творчості Т.Г. Шевченка

                                                          Дослідження

 вчителя української мови і літератури

                                                          Чистопільського НВК

                                                          Січкар Наталії Володимирівни

Творчість Т. Г.Шевченка – одна із найбільш досліджуваних тем в українському літературознавстві, проте відображення українського менталітету у творчості поета мало досліджене.

Мета даної роботи – з’ясувати, як  відображені риси українського менталітету у творчості Шевченка, які риси характеру українців були для поета позитивними, які – негативними; простежити, як змінюється образ українця у творах  « Кобзаря».

Об’єктом дослідження є творчість Т.Г.Шевченка, а саме – «Кобзар».

Якщо «Енеїду» І. Котляревського називають « енциклопедією народного життя», то «Кобзар» Тараса Шевченка можна,  без сумніву, назвати енциклопедією української душі, а самого поета – одним з найкращих експертів з питань українського менталітету.

Ведучи мову про український менталітет, перш за все треба сказати, що він має «жіночу стать»1, тому в національному характері українців виявляються такі риси, як чуттєвість, емоційність, любов до дітей. В творчості Шевченка образ України – це, як правило, ліричний образ жінки, що еволюціонує від романтичного, піднесено-емоційного в баладах «Причинна» і «Тополя» до безмірно трагічного в поемі «Катерина» і жертовного,здатного до самозречення в поемах «Наймичці» і «Марії» (« пафос жертовності»2 ).

Якщо деякі дослідники  вважають такі риси української ментальності, як романтизм, емоційність, чуттєвість негативними, то для Шевченка романтичне світосприйняття його земляків-українців є однією з кращих, а можливо, й найкращою рисою, бо свідчить про високу духовність нашого народу, його прадавній потяг до прекрасного. Та і сам поет – живе тому підтвердження. Про що як не про високу духовну культуру, передану на генетичному рівні, свідчить бажання Тараса-пастушка мережати в бур’яні за селом дитячими малюнками маленькі аркуші.

Так склалося історично, що Україна значний період своєї історії не мала власної державності. Проте такі обставини не вбили бажання в нашого народу  до волі. Ідея свободи, як риси національного характеру, є визначальною для українців. У Шевченка ідея свободи особистої ( звільнення від кріпацтва) тісно переплітається із свободою національною (мрією про Українську незалежну державу).  Саме для підтримання духу волелюбності піднімає Тарас Григорович  тему Коліївщини ( болючу, нелегку для України  сторінку історії). Не безжальну різанину  хоче показати Шевченко, а нагадати нащадкам про «славні діла» батьків і дідів їхніх. Уславлення свободи першої і неодмінної передумови людського поступу, добробуту, щастя – вінець Шевченкової  творчості .

Цікавим з погляду української ментальності  є образ Яреми Галайди з поеми «Гайдамаки». Яким цього героя ми бачимо на початку поеми?

Яремо!..

Піди кобилу приведи,

Подай патинки господині,

Та принеси мені води,

Вимети хату. Внеси дров,

Посип індикам, гусям дай…

…Пішов Ярема, похиливсь.

Перед нами затурканий, терплячий наймит. А терплячість – характерна риса українців. Хоча Євген Маланюк назвав цю рису «прокляттям степу» і відносив її до негативних, адже вона зупиняє шлях супротиву  і перетворює людину на раба. Але приходить час, і терпляча «воляча» натура нашого народу поступається генетично закладеній «турячій»  натурі. В такому випадку млявість і пасивність часто поступається відчайдушній хоробрості, навіть афективній:

А Ярема…

Мов скажений,мертвих ріже,

Мертвих віша. Палить.

Провівши більшу частину свого життя за межами України, Шевченко мав можливість «здалеку» подивитись на українців, об’єктивно їх оцінити і зробити висновки з приводу національного і морального занепаду своїх земляків. Висловлюючи безмежну батьківську любов до народу, він по-батьківськи мудро вказує на недоліки, на ті негативні риси, які заважають поступу. Примітними з цього приводу  є поеми «Сон» і «Посланіє». Через переслідування з боку Російського уряду еліта українського суспільства змушена була пристосовуватись, виявляти лояльність до влади, аби не потрапити в немилість. Зрештою невинне пристосуванство привело до денаціоналізації. Саме таким зденаціоналізованим моральним покручем, корисливим егоїстом є землячок із комедії:

« Та як же ти

И говорыть не вмиеш

По-здешнему?

…Я тут служу ,коли схочеш,

В дворец попытаюсь

Ввести тебя. Только знаеш,

Мы , брат. Просвещенны,

Не поскупись полтинкою».

 На думку  В.Короленка,  «положення України як буфера між державами» зумовило появу  в національному менталітеті таких рис, як адаптивність, пристосуванство. Українець пристосується скрізь, куди його тільки закине доля. Навіть якщо для цього доведеться відмовитись від своєї культури, від своєї національності. Чимало таких пристосуванців довелося зустріти на життєвому шляху Шевченкові.  Тому ці риси української ментальності критикував поет, вбачаючи в них реальну загрозу.

У «Посланії» провідною є ідея національного об’єднання. Славнозвісне «моя хата скраю» часто визначає стиль життя українців: знайшовши тепленьке містечко, розумні і талановиті забувають про свій моральний обов’язок – служити Батьківщині, дбати про народ. І тому прохає нас Кобзар (адже ж  « Посланіє…» звернене і до нас, сьогоднішніх):

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас,благаю!

…Полюбіте щирим серцем

велику Руїну.

Сильний вольовий компонент в характері українців зумовив появу козацтва, яке відіграло визначальну роль у збереженні української культури і української нації, але відсутність соціальної волі не допомогла зберегти і примножити здобутки Визвольної війни. Тому двоїстим в поезії Шевченка є образ Богдана Хмельницького. У гетьмана поет відмічає такі риси, як хоробрість, військову звитягу і водночас картає за  недалекоглядність:

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу

Сироту Украйну.

…Ой, Богдане!

Нерозумний сину!

Щодо такої ознаки характеру українців, як релігійність, слід зауважити, що релігія і духовність завжди посідали чільне місце в житті української нації. Ще до прийняття християнства життя наших предків було тісно пов’язане із культовою обрядовістю, поклонінням богам, одухотворенням природи, строгим сповідуванням прикмет та знаків. Юні герої  Шевченка, по-язичницьки,  довіряють повір’ям. Згадаймо хоча б  баладу «Причинна»:

Утомився вороненький,

Іде, спотикнеться,-

Коло серця козацького,

Як гадина в’ється.

У «Катерині» слідування вже християнським моральним нормам примушує  батьків вигнати доньку з дому. Поняття «гріха», «гріховності»  - це риса, притаманна українцям,  яка не допускала моральної розбещеності і ницості, виховувала душевну цноту юного покоління.

Творчість Т.Г.Шевченка останніх років життя сповнена  закликів до християнського милосердя, взаємопрощення:

…Подай їм силу

Твойого мученика сина,

Щоб хрест – кайдани донесли.

Таким чином,  у творчості Т.Г. Шевченка відображено такі риси української ментальності, як  романтичне світосприйняття, мріливість, емоційність, прив’язаність до родини,  ідея свободи, відчайдушна хоробрість, релігійність.

І,  разом з тим , поет майже недосяжний в енергії викривання псевдо - патріотизму, рабства, лакейства, втрати традицій героїчної боротьби предків за свободу.

Тарас Григорович Шевченко – це нація, її адсорбент; «Кобзар» віддзеркалює весь український менталітет, як крапля роси відбиває світ. Кожна важлива риса душі українця коріниться у віршах і поемах Тараса Григоровича. Шевченко – це не просто поет, це нація в мініатюрі, її душа, ідея.  За словами П.Мовчана, « Творчість Тараса Шевченка – це суцільні пригоди душі й духу. Вона відбиває специфічність мислення українського народу, його життєвий чин, ритм та його психологію…»                         

 1 Юрій М.Т. Етногенез та менталітет українського народу

2 Мірчук І.  Світогляд українського народу. Спроба характеристики

Література

    1.Бичко І. Українська ментальність і проблеми гуманітаризації     національної вищої освіти // Розбудова держави. – 1993. – №3. – С.58–63.

2.Куценко Л.В.  Боян степової Еллади. - 1995.
3. Мірчук І.  Світогляд українського народу. Спроба характеристики // Генеза. – 1994. – №2. – С.87– 96.

4. Мовчан П.  На вічному шляху до Шевченка. -1998.
5. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях: Монографія. – Київ – Львів: 2003. – 520 с.
6. Проблеми теорії ментальності. – К.: Наукова думка, 2006. – 405 с

 7. Смітюх Г.Є., Стрілецький В.В. Український менталітет

8. Юрій М.Т. Етногенез та менталітет українського народу. – 2-ге вид., доп. – К.:     Таксон, 1997.  –  237 с.